Оля, 43 - 23 сентября 2009 11:52

[B]... ми вчимося жити - живучи, ... а любити - люблячи ...[/B]

Спішу, спішу, позбувшися спокою,
На працю, з неї, вдома за плитою;
Знов ранок, день, вечірняя година,
За нею - ніч, мов насторожена хвилина.

Куди, за чим? Стривай і оглянися,
Цей сніг - то безліч квітів зимових злилися,
Потішся днем, що ти живеш. Живеш!
Що світ цей бачиш і по ньому йдеш.

Бо скільки кроків пройдено життя,
Оглянешся - немає вороття.
І вже в далекі, мов чужі, дівочі,
Вдивляєшся у власні свої очі.

Так швидко все... А скільки, скільки ще
Цих ранків, днів, цих вечорів, ночей?
І що ти, власне, доброго зробив,
Чиє ти серце зболене зігрів,

Чию біду ти вислухав, розрадив,
Кого на шлях правдивий запровадив,
Кому ти дав, так просто - не позичив?
Чи всім людям добра ти щиро зичив?

О, мить невпинна, не біжи, спинись!
В мені - Людина з криком озовись,
Бо що з того набутого добра,
Коли немає щирості, лиш - гра?

(c) Ярослава Пошва

• 
• 
•